В тиші забуваюсь на хвилину
І шепчу молитву мимовіль.
Де поділась сильна та людина,
Що терпіла мовчки весь цей біль?
Знову в келих терпкий яд міксую,
Потім – лиш провалля в сон і хміль.
Я живу насправді? Ні - існую,
Я загруз в рутині божевіль.
Я не хочу бути там, де люди,
Ліпше в стінах мовчазних кімнат
В кожному сидить частина Юди,
В кожному є свій суддя-Пілат.
Дивлячись на дуло револьвера,
Я гублюсь у вирії думок
Все життя - спустошена химера…
Не зробити б цей останній крок…
28.01.2024
©Валерія Кропівна
Переклад вірша https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657854
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004318
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.01.2024
автор: Валерія Кропівна