Тут зайві рими.
Ба навіть, зайві слова.
Доцільна лиш тиша.
Мовчання під сивим Місяцем,
під недосяжними зорями,
під сніжним покровом.
Тут зайве все.
Темрява, світло,
холод, тепло,
спогади – навіть вони.
Вимальовується картина –
той самий січень
дворічної давними,
ті самі хлопець та дівчина,
той самий Дніпро,
той самий парк,
ті самі жарти,
той самий сміх,
і, звісно, сніг.
І нам не повернути час.
Не зникнув з ним би залюбки.
На жаль, не повернути час,
хоча все знову, як тоді.
Той самий місяць,
світлі зорі.
Пригадую,
пригадуй ти.
У цьому часі,
ніби в морі,
щезає люд,
мов кораблі.
Щезаю я,
хто кожним кроком
не відкриваю
вже нове.
Щезаєш ти,
і рік за роком
землею холод
понесе.
Та зайві рими.
Зайве все.
І на хвилину б повернути,
й слова б я інші промовляв.
Але б збрехав.
За благо, мабуть,
що вже не повернути час.
16.І.2024
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004323
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.01.2024
автор: Макс Дрозд