Брехня вже ріже очі.
Брехня закрила Сонце.
Ти оченята мруж,
А шию давить вуж.
Змії променяи з неба.
Зло і всі його вже треба.
Будують Вавілон.
Ідуть, ідуть на склон.
Брехня, повяли вуха.
Осел, осел це слуха.
Мессію він везе.
Брехня, брехня росте.
Апостоли і храми.
І в душ - постійні рани.
Тридцять мідяків.
Така ціна душі.
[b]З біллю в світ приходим, з болем і відходим. Краще все ж в бою.[/b]
Які чудові діти.
Пушисті, пилихаті.
В руках в них по лопаті.
Це квіти на могилі.
Це теплії слова.
Обійми, зізнання.
Це зустрічі й прощання.
Шумить ця дітвора.
Лопаткою працює.
Когось крім себе чує?
Щодня із кимсь воює.
Лопка в нього є.
Тебе, тебе лиш жде.
І квіточки і сльози.
І ти в останній позі.
І полум'я нема.
Земля, прийме земля.
Не скривиться.
Заплаче?
Воно в нас не ледаче.
Лопатку вже взяло, копати почало.
Невже усе не сон.
Усмішки й без багаття.
Човен не пливе.
А катафалк лиш жде.
Та ні, ми всі герої.
Салют, салют із зброї.
І мертвії ворони.
І ворогів прокльони.
Дивись, яке маленьке.
Усміхнене, чудненьке.
Невже воно твоє.
Тебе в гробу несе.
[b]Повторение - мать терпения.[/b]
Зачем на свет явился?
Зачем тут проявился?
Жить обидою и местью,
Прикрывая это лестью?
Круги Ада проходить.
Боль, страданья ощутить.
Научился ты любить?
Вновь и вновь все повторить?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004415
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.01.2024
автор: oreol