Не знаю я, коли вернусь додому:
У свою хату гарну, чарівну...
Я поклонюся хаті і порогу,
Зізнаюсь їм, що дуже їх люблю...
В Долинській там усі мої пороги:
Високі стіни, вікна чарівні,
Город, садок, подвір"я і дороги:
Про них і думи, й мрії всі мої...
Там мої друзі, й школи пречудові,
Й дороги там, й стежки мої живі,
І вечори, і ночі, й ранки веселкові,
А ще і квіти на кожному вікні...
Там прожила я довгі свої роки,
І втрати рідних ще болять мені,
Одна лишилась я в своєму домі,
І тяжко, й сумно стало жить мені...
Вже другий рік живу у Польщі в сина,
Спокійно й легко жити тут мені,
Сумую я за школами і домом,
Та повернутись боязно мені...
Нема вже сили жити одинокій,
А в сім"ї сина гарно жить мені,
Тут спокій віє гарний і високий,
Й мені спокійно в синовій сім"ї!!!
Не знаю я, коли вернусь додому,
Та ще й зізнаюся, що боязно мені,
Жити одній в будинку чарівному,
Не вистачить вже сили жити так мені...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004457
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.01.2024
автор: геометрія