А ти поклич мене, де Верховина
збирає в жменю тихі зорі неба.
Поклич, де непротоптана стежина.
Мені так того треба... Чуєш треба!
Чекай мене, як стане вечоріти,
де бистрі ріки та гучні пороги.
Тобі лиш варто того захотіти
й до мене приведуть усі дороги.
Приспів:
Прошу, сховай мене у своє серце,
де ватра із палких бажань горить.
Сховай, прошу, ажень на саме денце,
де водограй любові струменить.
Я маю знак. Я бачив сни пророчі,
де ми бескиди й кручі подолали.
Із неба зорі падали щоночі.
І гори нас від осуду ховали.
Ці гори знають наші таємниці.
А полонини ― мрії та бажання.
Проте мовчать громи і блискавиці
про наше заборонене кохання.
Приспів:
Прошу, сховай мене у своє серце,
де ватра із палких бажань горить.
Сховай, прошу, ажень на саме денце,
де водограй любові струменить.
©Ольга Береза
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004490
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.01.2024
автор: Ольга Береза