Коли ти чиниш підлість, то вважаєш,
Що людство ся склада з двох таборів:
В одному нині ти перебуваєш,
А інший поміщає лузерів.
І так натхненно й стрімко процвітаєш,
Що крила за плечами аж ростуть!
А тих, хто проти, ще й услід шпиняєш:
«Нехай, - мовляв, - пізнають жизні суть!»
І так воно ловкенько все виходить,
Що ти від щастя просто сяєш весь!
Аж раптом – зіпсувалася погода,
І вже сидиш чомусь в підвалі десь!
І весь дрижиш від жаху аж до трясці,
І паніка, і сльози – калавур!
А той, невдаха, снайпером у масці
Б’є ворога в тилу у складі ГУР.
І так він їх гарненько мінусує,
Що пальчики оближеш – смакота!
А в голові такі думки пульсують:
«А де ж та вся успішна svолоtA?»
Вона уже про тебе вірші пише!
Героєм назива, захисником…
Про витівки ж свої – суцільна тиша:
Прикрила правду хмизом та піском.
Та не сховаєте, тварюки, правди:
Усе таємне явним стане вмить.
Ось переможемо російських зайдів –
Прийдем туди, де вами ще смердить!
Це винні ви у цій війні, nasкуди!
Своєю підлістю ВИ все це розвели!
Затямте: не сховаєтесь нікуди –
Для вас у нас приховані stволи!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004603
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.02.2024
автор: ПВО