Розлучений Петро мав за кума вдового кацапа,
Борідкою своєю надто збіжного на цапа.
З самої кацапляндії родом бих, з села.
Умерла дружинонька- тутешня україночка була.
Жили підстінь- кожнісінький у приватній селитьбі.
Небіжчиця ж доробилася маєтку повну чашу в господі.
Цербера кум тому тримав на обійсті собі,
На кріпенькому ланцюзі, кабиздоха в значній халабуді.
Пес був, як пес- цибатенький, кудлатенький,
Куцохвіст муругий, злець буцматенький.
Кличка в цуцика з фільму- Мухтар.
Лацно оселю охороняв, немовби отару вівчар.
Однак сусіда повік не чіпав, щойно той візитував.
Бо кумась до кумчечка з роботи в гості учащав.
То чарочку горілочки пінної до дна пригубити.
Бувало керболиків* дещицю до авансу-зарплати позичити.
Або зі спліткою якоюсь, або з дивиною,
Чи боржок повернути, чи з новиною.
А то просто вряди-годи з балясами,
Коли йому замандюрилося поточити баляндраси.
Втім знічев`я зарана кум зазвав Петра на поминки.
Повідав, що накуховарить смаколики-лагоминки.
Прийти велів о вісімнадцятій годиночці.
Трапеза за кого- ні слівця на говіркому язичочці.
Без натяків навіть можна всеж-таки збагнути,
Що кум, напевно, волить жону пом`янути.
Гіркої, ич, за неї не грішно красовулечку хильнути,
Коби всі її провинності для ирію спокути.
В призначений часочок він кумову хвірточку відчиняє,
але на диво гавкун його, як завжди, не вітає.
-Нагамкався та, видно, спить у будці - Петро подумав.
Отже,кумчик,що попоїсти дати цуцу, либонь, сьогодні мав.
Певне, дордочками* славно бровка нагодував.
Відай, мене би радісно вже зустрічав….
Поріг переступивши дому, ґаздика із присмоктом сердечно почоломкав.
Линтварик свій зняв, пантофлі повзував.
Молитвочку прохарамаркав, лоба собі перехрестив.
Лабеточки зело побанив, та спотиньга обаранів,
Адже, у світлиці більше не було нікого,
Опріч хлібосольного хазяїна та нього.
Алкиноядь* зготовлена, накрита вже вечеря.
Був плов, котлетки, відбивнушечки, з кикою смаженя.
Оковита, коньячок, самжене зі сливового варення,
У духовці достигала з бульбою запашна печеня.
Дзиґарі на стіні шість разочків прозозулили.
Хай Царствує! Не цокаяся кирнули та закусили.
Накулінарені мантулки та адамові сльози так їм засолодцювали,
Що спочилу, куць промовою, куць екивоком і не попом`ятали,
За милу душу посиділи голємно, поласували.
Цирлики та мисочки до коцурячого блиску навіть облизали.
Досхочу, аж три гури, було що попотрубіти.
Вдосталь, по самі балухи, ажи поподудлити.
Петрові ще закортіло і папиросочку засмалити.
Купно з тим і сірка навратився марципанчиками пригостити.
Кісточок узяв жменю, що покоїлися на столі,
Кожушок накинув, шкарочки* замінив, зацмулив на дворі.
До конури похитуючись поволі підійшов,
Але барбоса там чомусь не знайшов.
Став свистати та іскликати- Мухтар!
На алярм до нього вичовгав сам лишень сподар.
Бридко-п`яненький, мов квач.
Габлями рівновагу зберігав,неначе циркач,
Нібито фіґляр на кодолі балансував,
Козлищною брадою кумедно майталав,
Спочатку щось лизнем своїм шкарбачав,
Поки розбірливо беззубою хавкою не просичав:
-На який ляд свистиш? Нащо псину гукаєш?
Невже не дейкав я? Бо зочу не знаєш..
Що останки у твоїй руці,
Моїй цепній належать шавці.
Його вчора середодня родимцем стусувало.
Дорізати довелося, аби м`яско не пропало.
Тому із нього всі пундики-легуміни,
Та по ньому і справив я мерлини…
Протверезівши гнеть, Петро всі бебехи вивертає,
П`ястуками та ніженьками бузувіра на істинний шлях наущає.
Випустив йому чимало мазки, втер доброї кабаки,
Щоби не стравував запрошених м`ясивом з напівздохлого собаки.
До дрібки трясцяма юж про що розповідати.
Заклин Богові тільки-но шибає охота сказати:-
Господи Ісусе, від московського улуса Вкраїненьку Ти спаси!
Улюбленців наших од гицелів таких також сохрани!
Кербол(одеськ.)- карбованець
Дордочки(одеськ.)- погана їжа. Тут: залишки від приготування страв.
Алкиноядь(староукр.)- багатий стіл, добра їжа.
Цирли(одеськ.)- пальці.
Шкари(одеськ.)- все що взувається поверх шкарпеток.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004806
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.02.2024
автор: О. Хвечір.