Пригадую, хлопчиною малим
з бабусею селом я сновигав –
Щось радісно наспівував, коли
подзвінням піднесло у далі ґав.
Уперше принагодилось тоді
погребний перестрінути кортеж,
Й спитав я у безмовності блідій:
«Бабусю, ти ж ніколи не помреш?..»
Всміхнулась любозичливо вона,
промовивши спокійно: «Звісно, ні...»
Ще довго дзвін похмурено лунав,
та стало знов утішно вглибині...
Стекли голубизною ті роки,
а в спогадах рябітиме всякчас,
Як голосом бабуся так м’яким
злукавила мені єдиний раз.
[i]03.ІІ.24 р.[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004827
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.02.2024
автор: Прозектор