Посланниця Небес

Колись  з'явилась  зірка  із  небес
У  світі  люті  й  непроглядної  пітьми
Вона  була  з  невидимих  чудес,  
Але  воліла  бути  між  людьми.

На  жаль,  любити  й  бачити  Любов:
Даровано  далеко  не  усім.
Народженим  в  пелюшках  із  оков
Так  важко  підніматися  з  колін.

Її  біду  побачили  ще  люті,
Охочі  поживитися  Добром,
Сплюндровані  на  крові  та  валюті,
Підняли  Любов  і  кинули  в  огром.

Скажена  лють  кричала  їй  у  очі,
Що  тут  Любов  і  бачити  не  хочуть.

Її  спалили  на  багатті  люті,
На  черевиках  попіл  рознесли,
Цей  попіл  змили  зливи  шизануті,
Щоб  не  впізнали  зоряні  посли.

Прийшли  посли  від  Віри  і  Надії,
Такі  ж  невидимі,  як  рідна  їх  сестра.
Любов  шукають  невмирущі  мрії,  
Посланники  небесного  Добра.

Не  з  попелу,  Любов  із  серця  сходить,
Хоча  серця  вже  спалено  не  раз.
Любов  людей  у  лютий  світ  цей  родить
Без  ненависті,  злості  та  образ.

Чому  ж  святі  і  непорочні  діти,
Зростаючи,
На  попелі  Любові  прагнуть  грітись.

Це  повторити  варто  знов  і  знов:  
СЕРЦЯ  ЗГОРАЮТЬ,  АЛЕ,  НЕ  ЛЮБОВ.  

Чому  ж  не  чують,  як  Любов  благає:
Я  В  СЕРЦІ  Є  –  НІКОЛИ  НЕ  ВМИРАЮ.

А  ще  вона  благає  серцем  й  кров'ю:
НЕ  НАЗИВАЙТЕ  ПОПІЛ  СВІЙ  ЛЮБОВ'Ю.  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004834
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.02.2024
автор: Андрій Ключ