Проста була колись та непримітна,
Допоки голки хтось до рук не взяв
І, підібравши ниток колір різний,
По ній почав узори вишивать.
На полотно, мов сніг отой біленьке
Лягли чудові квіти весняні,
Співати почали ще й соловейки,
Приємно так дивитися на них.
Майстри і нині душу всю вкладають
У витвір той народного мистецтва,
Немов би свою долю залишають
На полотні, що стане оберегом.
І бережуть її сини та дочки,
Як щось найсокровенніше на світі,
Згодом передадуть її і дітям
Матусею вишивану...( сорочку).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004997
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.02.2024
автор: Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський