[i](Світлій пам'яті Р. Кириченко)[/i]
Подарувала її Осінь, як Весну,
Щоб розбудити співом Україну.
Щоб разом з піснею, усю красу земну,
Нести по світу гордо і нетлінно.
Барвисто нотки грають… Сяє в них роса
Краплинок з плоду маминої вишні.
Та пісня, що з землі сягала в небеса,
Закарбувалась в віковіччя пишно.
Вплелися в заспів ніжно хлібні колоски,
Любов землі і материнська ласка.
У кожному його квітучому рядку -
Легенда краю й предковічна казка.
А в злеті приспіву – її любов свята
В пучку із прядива дзвінкої пісні,
Бо Берегиня з неї сплетена уся.
В одному серці їй було затісно.
Всім тамувало спрагу світле джерело,
Де пісня і любов жили від роду.
Її з усіх стежин додому лиш вело -
Не зраджувала краю свому зроду.
Вночі нещадно лютий пісню цю відняв,
Розсипав ноти, що печаль убрали…
А небайдужий Вітер дбало їх підняв,
Щоб із-за хмар почуть земні хорали.
І в тисячах відлунь цю пісню із небес
Знеболений наш край сьогодні чує…
Хай буде вона вище всіх земних чудес
А пам'ять береже її й цінує.
09.02.2024
Л. Таборовець
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005340
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.02.2024
автор: Любов Таборовець