Давним-давно, у сиву давнину,
З цих рим незграбних тему я почну,
Зневажили безумці двигуни –
Електропоїзд планувався в них,
Подібний він до вуличних машин,
Та, слухай вже історії почин:
* * *
Як зазвичай, після кількох років,
Надій, що марні, і сумних страхів,
Що Провіденс відвідали колись,
Всіх планів, що узгодить спромоглись,
Ми бачимо Н.Й.Н.Г. і Г.
І їхнє прагнення для нас благе –
Прогнати, з блискавкою, сажу й дим,
Маршрут на Брістоль щоби став зручним.
Не зайде потяг на Фокс-Пойнт тепер,
На вулицях чекатимуть тебе
Машини, Осгуд Бредлі що створив –
Краса й потужність нових двигунів.
Зимовим ранком, як тремтіли всі
У поїзд я, що до Фолл-Рівер сів,
Попереду упав я десь умить,
Готовий вже спокійно відпочить.
Фарбованих вагонів низка мчить,
Підніжжя буде Коледж-Гілл за мить,
Аж, сну – кінець, бо з колії, стрімка,
Злітає колісниця громіздка,
І з ревом звіра, що не з‘їв обід –
Б‘є в бакалії Леонарда вхід!
Грім гуркітливий – знищено портал,
Та всіх зусиль доклав наш персонал,
Вагон щоб звергнутий на рейки став –
Є лом, для хвилювань нема підстав.
Ми вниз, по Саус Мейн, рушаєм знов,
Зростає швидкість – нам хвилює кров,
Як, раптом, перехрестя бачим ми –
Шукають шлях всі, між машин юрми.
Звернула голова у Вікенден,
Вагони ж інші ще по Саус-Мейн,
На бік лягає задній з них самий,
Хвіст з головою – наче кут прямий.
Нарешті, вже позаду той вагон,
Все з нього помістилось в наш салон.
Й ошатний, в уніформі, провідник
Сплатити просить тих, хто в шторм не зник.
Дідусь якийсь йому: «Бери усе,
Від позову тебе це не спасе!»
А в потяга – повзти на пагорб хіть,
Мотори стогнуть, стрімко час летить.
На стрілці по Брук-Стріт – той самий біль,
Фронт шлях обрав, тил має власну ціль,
І хоч Фолл-Рівер мали досягти,
Вагон Брук-Стріт не всі пізнав кути.
Дбайливі руки твердо правлять хід
І знову вгору наш стрімкий політ.
Вершина вже, та ми сповзли назад,
Коня задіяно і справа йде на лад.
І ось, по курсу – міст старенький цей
(З віків середніх радує людей)
Під нами стогне моторошно він,
Ми стогнемо від болю разом з ним.
На суходолі ми, і тут віраж,
Кінчається запас надії наш.
Загроза знов каліцтва наших тіл,
Бо під кутом прямим йдуть рейки ті.
Нарешті стала колія як слід,
Та доля знов спиняє наш політ.
Задіяти щоб залізничний дріт,
Коліс трамваю треба інший вид,
Юрбу – в Нью-Гейвен, без бажань її,
Зі Спілки Залізниць Компанії.
Утома – ми чекали довго, злість,
У путь! Пізніше лиш годин на шість.
По колії новій і швидше все,
Електрокінь, з комфортом, нас везе.
Нероби з Ріверсайд кричать: «Ти бач!»
З юрби у Кресент-Парк почувся плач.
В селян із Дровнвіля розкритий рот,
Дивується з Наятту теж народ.
До вулиць Баррінгтона близько вже
Трамвай холоне і ледь-ледь повзе.
Все стихло, й за якусь годину нам
Про Воррен кажуть: «Струм відсутній там».
До вечора хтось змерз, хтось відпочив,
І далі тягне нас локомотив
Вже ось і Воррен, та зупинка тут
Неначе нам цей прокляли маршрут
На нашій колії лежить локомотив,
Під купою обірваних дротів.
Але тепер надії промінь є,
Крізь сутінки мені потужно б‘є
Повозка, віл, охочий молодець,
Котрий, коли струснув я гаманець,
Мене готовий будь-куди везти
Якщо немає швидко мчать мети.
Порому Слейду досягли, віват!
Мій провідник вертається назад.
Світанок, втома, я готель знайду,
Щоб перевести свій, нарешті, дух.
Добрався вранці дому на човні,
Читав я це й повідали мені
Про потяг вірний, що покинув я,
Була ще сила в нім, але не вся,
Фолл-Рівер – пункт призначення старий,
Та чує давній фермер звук хрипкий,
То був тріумфу переможний свист
Нарешті – в БРИСТОЛЬ, в‘їхав машиніст!
*N.Y.N.H. & H.R.R. – від англ. New York, New Haven and Hartford Railroad, або Нью-Йорк, Нью-Гейвен і Гартфордська залізниця
Оригінал тут https://www.hplovecraft.hu/index.php?page=library_etexts&id=208&lang=angol
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005374
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.02.2024
автор: Віталій Гречка