Не дай же, Боже!
Війна з москвою йде, здається, вічно.
Чи ж не тому, що в горі довший час,
Коли у нас за це десятиріччя
Зі смертю кожен другий зустрічавсь.
Хтось – «на нулі», а хтось – у власній хаті,
Хтось випадково жертвою упав,
Не встигнувши іще і покохати,
А той картоплю трактором копав…
Щодень в усіх куточках України
Звучить безсмертне «Господи, прости!»
Стають перед Героєм на коліна
Ті, хто прийшли у вічність провести.
Їх – тисячі уже в небеснім війську,
Ще більше тих, що топчуть їхній слід.
Така вже доля наша, українська,
Що стільки літ в нас цілиться сусід.
Думки ці кулями не раз прошили серце:
Невже усе, крізь що пройшли, дарма?
Невже нас мало полягло у герці!
Не дай же, Боже, вільний дух зламать!
11.01.2024.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005379
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.02.2024
автор: Ганна Верес