[b]Дід Петро про ту ВІАГРУ чув не раз хороше.
Та аби собі придбати - все немає грошей.
Але ціль собі поставив по осінній днині.
Щоб зробити подарунок бабці Катерині…
Не жував він довго соплі і зробив початок -
То продасть відро картоплі, то яєць десяток…
То пляшки здасть, що знаходить часом біля шинку.
Все у гроші переводить, щоб потішить жінку.
Капітал ховав від бабки, нащо ті розбори.
Люди нал несуть у банки, а дід – до комори…
Років два збирав, сердега, економи дійсно.
Далі вузлик взяв з грошима та подавсь у місто.
Це ж яку він ніч влаштує для своєї Каті !!!
Того щастя вже вже літ сорок не було у хаті.
Та ото було б спитати у дівчат аптечних.
Як пігулки ці приймати…Не спитав, сердечний…
Чув, що нюхають щось хлопці і стають веселі…
Розім`яв одну на бочці з причілку оселі.
Нюхав дід цей пил завзято, в носі лоскотало,
А коли зайшов до хати, бабці кепсько стало…
Глянула на діда скоса, -Та що ж це за лихо!!!
Подивись, що стало з носом… і зайшлася сміхом!!
Третій день уже сміється, спинитись не може…
Дай моєму діду розум, милосердний Боже!! [/b]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005460
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.02.2024
автор: Любов Іванова