Наше живоття на шахи схоже,
Але не тим, що пішак може,
Стати королевою, ферзем крутим,
Із всіх фігур наймогутнішим.
І не затим, іже фігура кожна ходить,
По ранжиру, як їй оте належить,
А позаяк завершено йно буде суще й гру,
Всеньких покладуть у дерев`яну шабатуру.
Вирішня розбіжність ж їхня полягає в тому радше,
Що навіть шахів партію в суху продувши,
Неодноразово здалі ми зіграти матчі реванши,
Шанс виграти все рівно є у нас завше.
Одначе по-інакшому все у житті,
Однісінька ж у нас поява в світі,
Не сім, не дев`ять, помісь у кота-реїнкарната,
Отож, єдину спробу маємо для результата,
Найліпшого поднесь – і це не мат,
Не пат – суцільний всежитечний гріхопад,
А доперва повна над сатаною перемога,
Бо терниста живота дорога – все наше існування,
З людською падшою природою важке змагання,
За вирок наський на Страшному Суді,
Де ми одержимо обителі від Бога,
Тихі в раю, коли побіда, чи на розжареній сковороді
У геєні, якщо все ж є ми ігроцали*,
Якою б моцною фігуркою у коробочку не лягли…
26.08.23.
Ігроцало(одеськ.)- поганий гравець, бездарний актор.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005517
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.02.2024
автор: О. Хвечір.