На білому снігу, як на листку, – сліди.
А в них – надія... на життя спочатку.
Вперед, без суму, сліз, із легкістю іти,
вмиватися росою спозаранку.
Та в відтиску ступні... темніє полотно,
Плющи́ться сніг під ношею брудною…
Бо розбивається ногами, немов скло,
Життя людське під тве́рдою ходою.
Із кожним кроком далі – помисли, гріхи...
Чистішав слід, – і помисли світліли...
Та від тривог важких, зневіри й дум гірких
душа тягар не скине, де слідила.
Полоще землю дощ, вмиває до весни…
Людські думки яснішають в чеканні.
Так хочеться, щоб кожен слід після зими
в розквітлий ряст весною був убраний.
11.02.2024
Л. Таборовець
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005547
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.02.2024
автор: Любов Таборовець