Місто. 1
Мертве місто вражало своєю грандіозністю. Холодний вітер віяв над пустелею, стогнав серед руїн, лущив тонкий колючий пил. Марсіанка мерзлякувато тремтіла, незважаючи на термоізоляційний одяг.
Вона з цікавістю розглядала холодний ландшафт. Руїна скрізь, куди не глянь тільки руїни. На сотні метрів здіймалися над пісками. Чимало з них, досі зберігали красу і шляхетність пропорцій, перевершуючи усе, що спромігся збудувати Марс. Сліпучо-білий камінь мерехтів у червонуватому світлі променів величезного сонця з тонкою червоно-цегляною короною.
В пустому місті не було жодної живої душі. Лише сором’язливі ліани оповивали його руїни. Тягнучі свої напівсухі аскетичні листки з розбитих вікон та зруйнованих дахів. Вони панували в тиші заповнюючи обриси вулиць та фасади будинків нескінченним мереживом покручених стебел.
Вона була Оріоною принцесою Марса. Його середньої гермостемми найдовшої і найбільшої, простягнутої по лінії екватора. "Гермостемма — атмосферо ізольоване місто-кільце навколо Марса, герметичний пасок на давньогрецькій мові". Оріона донька Сонця, майже повністю схожа на більшість худорлявих красунь землянок: руки, ноги, талія.. За незначним виключенням.
Марсіанка мала зріст до трьох метрів та відповідну вагу. Неймовірно хворобливу бліду, аж до легкої прозорості шкіру. Та цегляно-червоний колір пофарбованого волосся, на честь Сонця, стягнутого в тугий хвіст. Схожість з людьми зумовлювалася тим, що марсіани були прямими нащадками землян.
Оріона була вдягнута в частково герметизований комбінезон з екзоопірними властивостями невибагливого сірого кольору. Технологічний комбінезон значно знижував дію земного тяжіння та шкідливих рівнів сонячної радіації. Маска на усе обличчя допомагала очищувати та розріджувати отруйне та густе повітря для кволих марсіанських легень.
На широкому чолі дівчини тьмяно мерехтів білий обруч ОШІ. Посередині нього повільно обертався піксельний рухливий червоно-чорний візерунок традиційний для середньої гермостемми Марсу. Обруч ОШІ символ та інструмент найвищої влади марсіан. Влади анулювати розумних істот.
Оріона відчула, як хтось почав грайливо лоскотати її за вушком. Хоча за мить до цього нікого поряд не було. Вона відразу здогадалася чиї це витівки. Але все одно сіпнулася від несподіванки. Одразу в полі її зору з’явився молодий парубок. Одягнутий в білу сорочку та брюки. Білий колір символізував чистоту найвищої влади на Марсі.
Це був Діян головний ОШІ принцеси Оріони. "ОШІ — Особистий Штучний Інтелект, генерований обручем". Він мав, за забаганкою дівчини, зовнішній вигляд її хлопця. Діян весело сміявся від дотепності власного жарту. Потім припинив, коли побачив насуплені брови принцеси.
— Привіт, як твої справи? — запитав парубок.
— Добре. Припини пустувати ти не дитина. — вона розуміла, що казати це було марно. Вона сама провокувала пустощі, які пожвавлювали нудне виконання офіційних обов’язків.
— Я чекаю на доповідь.
— Зона полювання розбита на вісім секторів. Сформовані пошукові групи по одній на кожен сектор. За годину всі доберуться до місця призначення і негайно почнуть пошук слідів. — формально відзвітував ОШІ.
— Тримай мене в курсі. — підтримала формальну розмову Оріона.
— Хочеш розповім анекдот? — не вгамовувався Діян.
— Ні.
— Анекдот про Велике полювання.
— Ні. Зникни. — відрізала дівчина. Вона хотіла подумати наодинці.
Сергій Мат
продовження буде..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005716
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.02.2024
автор: cergey7mat