Було здорове й сильне Тіло,
Але погратись закортіло,
Взяло до хати цуценятко,
Таке собачеєє малятко.
Те цуценя пішло гуляти,
Собак знайомих облизати.
Тай трапилась там з ним пригода,
А для гельмінтів, то нагода.
На Тіло яйця занести,
Щоби виросли із тих глисти....
Не гострики, власоголовці,
Таких не знали й науковці .
Скажу я прямо, без прикрас,
Зелений мали ті окрас.
Росли гельмінти, розвивались,
Над Тілом було й насміхались.
Та так тихенько і несміло,
А з часом зовсім знахабніло....
Проникли в мозок, в серце, в очі,
Сосуть те тіло вдень, тай ночі,
Гельмінтів геть не зупиняють,
Тож і вночі не припиняють.
Отож висмоктують той "сок",
Їх не десятки, їх клубок.
А потім раптом заявили,
Коли ще більш набрались сили...
Ми будем Тілу тим служити,
Що соки з нього будем пити.
За це нам ордени й медалі,
То ми служити будем й далі .
А Тіло що? Воно мовчить,
Хоча страждає і болить.
П'є сік цибулі, чи травиця,
Це не лікує, не годиться.
Бо знищити такого "змія",
Потрібна сильна терапія,
Та ліків добрих прийнять дозу,
Сліди щоб знищить гельмінтозу.
Небайдужий.
Лютий 2024 .
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005863
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.02.2024
автор: Небайдужий