Десь там, колись, давно в Китаї,
Конфуцій жив у тому краї .
Тож він повчав: Всім треба знати,
Як в час війни уміть брехати.
Якщо ти тут, хай ворог знає,
Кричи, що тут тебе немає.
Якщо далеко військо маєш,
Кажи що тут війська тримаєш.
Якщо плануєш наступати,
То краще про таке мовчати.
А в оборону стійко станеш,
Кажи, що завтра наступаєш.
А що ж робили наші хлопці?
Вони ж бо мудрі посадовці.
Та заявляли в сотий раз,
Ми наступаєм на Донбас.
А далі - повертаєм Крим,
І від рашистів тільки дим,
По морі Чорному пов'ється,
А вся росія розпадеться.
Приблизно так ото кортілось,
Та з часом те бажання ділось.
Геть зникло, кров'ю постікало,
Бо відкривали ба́зікало.
Отож, повинні всі мовчати,
А не з дурних трибун кричати,
Та й плани ворогу здавати.
Та навіть з кожної розетки,
Кричали ті маріонетки.
От із Авдіїївки сьогодні,
Війська виводять, як з безодні.
Так от, таке зроби це тихо,
Щоби не розбудити лихо.
Рашист без розвідки вже знає,
І наших хлопців там чекає.
Бо ти ж назвав і день і час,
Щоб ворог убивав там нас.
Бо краще, краще щось жувати,
Ніж свого рота відкривати.
Небайдужий.
Лютий 2024.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006056
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.02.2024
автор: Небайдужий