Здається, вічність я тебе чекала…
І ось ця ніч, я на твоїм плечі.
Свіча тьмяніла й плавно догоряла,
І північ віддавала нам ключі.
Сіріло за вікном, а ми мовчали…
Та не хотіли тиші ворушить.
Обіймами, мабуть, усе сказали
Й посолодили ту блаженну мить.
Відпустки дні збіжать, я знаю, скоро,
Й ти знову відійдеш в боїв дими.
Та нині з часом я таки поспорю,
Поки весна простелить килими.
Війні тебе не хочу віддавати:
Ти мій сьогодні, завтра і завжди…
Ми молоді та створені кохати,
А ти, злодійко, із Вкраїни йди.
Іще не народились наші діти,
Життя тільки звернуло за поріг.
Ми не навчилися усе зуміти,
Ще стільки не пройшли в житті доріг.
А вже лиха війна краде стежини,
І серце завмирає кожен раз,
Як днями обертаються години,
Коли чекаєш звісточки від вас.
І молишся… Пройде.. Та не проходить.
Все буде добре серцю запевняєш…
А за вікном тьма чорна душу зводить.
І ти, не спиш, не дихаєш, чекаєш…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006136
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.02.2024
автор: Marija