Біля річки доля спочивала,
Листя верби в течію кидала
І пливло те листя, не тонуло,
Юного рибалку привернуло.
Підійшов він до верби гнучкої,
Розмовляв із нею, як з сестрою.
Поміж гілля доля посміхалась,
Юнакові в щедрості призналась.
Обіцяла сотню літ прожити,
Що багатством буде дорожити,
В тиші він зустріне свою старість,
Не життя чека його, а радість.
-Вибач мені доля, та не треба,
Подарунків щедрих мені з неба.
Мрія є у кожного рибалки,
Своя хата біла, біля балки.
Щоб в садочку дітвора гуляла,
А з віконця люба виглядала.
Доля поміж гілля посміхнулась,
В дівчину вродливу обернулась,
Листя жменьку до води жбурнула
-Довго ж я розмов таких не чула.
Юного рибалку обійняла,
-Як же я давно тебе чекала!
Не бажай багатства, бо то прірва,
Гроші ніби листя, вітер зірве.
А бажай кохання, та любові,
Буде все тоді, на твоїй долі.
15.02.24р. Олександр Степан.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006151
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.02.2024
автор: Степан Олександр