Тихо ранок постукав в вікно,
Перші промені хмари штовхають.
Кожен день, як в німому кіно,
Непомітно життя пролітає.
Ніби все це було як колись,
Але пустка душевна шматує.
Син із фото, на батька дививсь,
Як той чай потихеньку готує.
На годинник він все спогляда ,
Скоро рік, як девʼяту чекає.
На хвилину життя завмира,
Як хвилина мовчання лунає.
В грудях серце стискається враз,
Із очей дві сльози покотились.
На весь світ так багато образ
І душа від страждання втомилась.
Він чекає хвилини кінець
І секунди по жилам лунають…
Бо вкінці скажуть: Син ще живий!
Бо герої живі, не вмирають!
А навколо вирує життя,
Краще тим, хто біди ще не знає.
А на фото рідненьке дитя,
Мов живий через вічність гукає...
12.02.24р. Олександр Степан.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006198
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.02.2024
автор: Степан Олександр