Марічку вчила мати
Ось так дочку навчати:
"Тримай свої коралі
Від ворога подалі,
Тоді ніколи горю
Не втриматися поруч.
Твої "коралі щирі" —
Порука щастя й миру..."
Але крукам-нахабам
Її коралі — зваба.
Вхопили й тягнуть, кляті!
Впиралася затято,
Однак заслабла нитка:
Побігли світом швидко
Барильця червоненькі.
"Ой чуєш, чуєш, ненько!
Хвалилася разками —
Всі щезли". І на камінь
Сердега обернулась.
Світанок пише буллу
Чорнилом пурпуровим:
І рожевіє овид.
І рожевіють щічки...
Йой, ожила Марічка!!!
Та тільки от нещастя!
Круки устигли вкрасти
Коралові барильця:
Біда не забариться!
Та сонце у долоні
Несло ще не схололі
Заквітчані пацьорки.
А вітерець бадьорий
Прошепотів ледь чутно:
"Це твій новий здобуток.
Наділиш доню старшу —
Най буде щастя завше!"
* У народі коралі зі справжніх коралів називали «добре намисто», «мудре намисто», «щирі коралі».
** Барильця або циліндрики — форма намистинок для коралів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006333
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.02.2024
автор: Яніта Владович