Ти давно вже частина моєї душі.
Хоч на людях з тобою ми, наче чужі.
Та любові зерно, що засіяв умить.
Сходить густо у мені, хвилює, шумить.
Час тобі б колос жати, та ти не спішиш.
Ти співаєш пісні і слова до них вчиш.
А душа зерно втримує ледве уже.
Воно борошном стати бажає. Невже
Ти не можеш знайти жменьку часу на те,
Щоб зібрати врожай – той, що з серця росте?
Чи не хочеш в свій звичний біг кинути кий,
З’їсти хліб мій - простий, та смачний і пахкий?
29.11.2021
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006340
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.02.2024
автор: Крилата (Любов Пікас)