Війна не скінчиться ніколи,
Порочне, замнуте це коло.
Війна на зовні і в тобі,
Готовий битися чи ні.
Істини тобі не скажуть.
В цю гру з тобою завжди грають.
Навіть мікроби атакують,
Слів розуму вони ж не чують.
Не зупинити вже війну,
Істоти ще не всі в строю.
Чудовища з тобою грають,
Життя в людини забирають.
За Україну без істот
Війну веде простий народ.
А ті, що цим народом правлять,
Істот в бою лиш ранять й ранять.
Ножі давно тут нагострили,
Істотам голови побрили.
Правді в очі гляньте ви,
Ви є раби, ви є заручники війни.
Всі кладовища вже в хрестах,
Жовто блакитних прапорах.
Не своєю зброєю своїми людьми
В погоні знову за грошми
Дорога тут лиш до труни.
Планів же жодних,
Стратегія лише одна -
Зростає трупів тут гора.
Ділять по мові,
По культурі,
Істот на фронт,
Вони в тилу.
Не розуміють певно люди.
Тут править зло
І вам на зло.
Маніпуляції з життям
І на кістках збудують храм.
Одна і та ж колода править.
Цинічно тут випроводжають,
При цьому в небо ще й стріляють.
Дітей у бій своїх ведуть?
Та їхні діти всі в Європі.
- Я краще поживу,
Кличко сказав,
І бій він ворогу не дав.
-Загинути, сказав, ще встигну.
Одне з екранів вам говорять,
А самі, самі, це не роблять.
Створили Пекло для істот
Й женуть туди весь наш народ.
[b]В що ти віруєш[/b]
Зорі в коси ніч вплела,
То промінчики добра.
Сяє в небі нам зоря,
В кожного вона своя.
По життю за нами йде,
Своє світло нам дає.
Нам підкаже як нам жити,
Що потрібно теж світити.
То ж бо Всесвіту є очі.
Бачим в небі їх щоночі.
Із даля спостерігаєм,
Потім очі опускаєм.
Недосяжні зорі.
Нездійсненні мрії.
По житті ж надії,
В потойбічній вірі.
[b]Гріхопадіння і вигнання з Едему[/b]
Жінка спершу відмовилася, кажучи, що Бог заборонив їсти з цього дерева, а хто з'їсть плід — помре. Змій відповів на це: «станете ви, немов Боги, знаючи добро й зло». Єва піддалася спокусі та скуштувала плід. Переконавшись, що лишилася живою, вона дала його скуштувати й Адаму.
Фраза "заборонений плід" походить з історії Адама та Єви в Едемському саду. Бог заборонив їм їсти плоди з дерева пізнання добра і зла (Буття 2:9; 3:3). Біблія нічого не говорить про те, які це були плоди. Традиційно вважається, що це було яблуко, але ми не можемо знати напевно. Із тексту книги Буття можна лише зрозуміти, що це було буквальне дерево з буквальними плодами.
Ключовим елементом у цих віршах є не сам плід, а заборона його їсти. У Своїх вказівках Бог дав Адаму та Єві лише одну заборону.
Бог дбав про перших людей, заборона пізнання - це той завіт, що врятує світ, заборона поділу єдиного- це той завіт, що веде до гармонії та процвітання.
Ми самі себе виганяємо з тих земель, де проживаємо.
З раю робимо ад, бо ми самі хотіли розділити добро та зло і вчинили перший гріх- підміну(пізнання яблуко замінили), мавпи не взнали, що таке мобільний не висять в мережі, по ліанах літають, мавпи не придумали приватну власність - все спільне, не придумали бензопилу живуть ще в лісах, не видумали атомну зброю - ще живі.
Я не вірю, що і Адам хоч щось придумав, зробив по зразку як Єві показав змій, що і куди всувати та чим і де крутити, щоб всунули і вони туди свого носа.
Можемо міркувати далі. Адам захотів стати богом. Шість днів робив з Євою мавпо-істот вмочуючи ніс Буратіна в дупло зрізаного дерева. Щоб прогодувати цю орду чолоподібних з хоботками він з торбинки Єви засіяв на Землі,на яку зіслав їх бог рослини, здер кору з дерев і зробив з неї тварин, що поїдають рослин та обдирають кору. З ребра перших тварин зробив хижаків, що гризуть ці ребра в інших. Та сумно йому стало, бог на восьмий день, не випадково на осьмицю, це кінець і перехід створив за своєю подобою людину, певно він теж грішив і хотів виправити свій гріх.
От і Адам захотів як бог, створити собі подібну істоту і на осьмицю створив колорацького жука. Адам дав жуку одну заборону: - Не їж, посіяного мною.
Жук як і людина зразу почав жерти.
Життя і вічність приніс в жертву.
-Твоє Адаме я творіння, твоє майбутнє покоління.
Помідори жучка манять, картоплина в серце жалить, кору жучок жує й жує, на думку йде йому лихе. Лише сонечко заяє його з середини аж роспинає, ненаситність просить їсти : -Як це все скажи зїсти. Ой, хоча б хоч надкусити, як без цього мені жити. І починає теж творити за своєю подобою собі подібних, поки все не стане таким червоним як він. -Хочу ще. Все моє. Множусь, розмножуюсь, після себе лиш струпачки залишаю.
Людино, це ж ти.
Надіне Бог маску (щоб від нас не заразитися певно, а може уже буде наслідувати нас ), візьме [b]пуль[/b][i]виліз[/i][b]ато[/b]р і буде годувати, буде поливати.
Певно це і є суд божий, хто не з'їстіть цього плода, той і порятується.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006640
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.02.2024
автор: oreol