Л.
Я не можу зараз сказати тобі прощай.
Це зробити, на жаль (на щастя?) іще не можу.
Я до тебе звикла, немов до горняти чай.
Я без тебе, мов без пелюсток у літо рожа.
Відпускаю тебе в політ, а тоді реву,
Як тигриця, яка не може знайти сніданок.
На дрібненькі клаптики хмари у серці рву,
Але сонце спить, не спішить освітити ганок.
Тож складаю список твоїх все-любовних стріч.
І малюю на картці хиб твоїх гострі жала.
За три дні записане ки́даю легко в піч.
Розумію, з усіх найкращий ти, кого знала.
Забуваю про вік свій, вади його та страх,
Коли чую сердечний бій твій крізь сіть Інету,
І лечу до тебе, як птах, на семи вітрах,
І тулю тебе так до серця, як Бог планету.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006847
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.02.2024
автор: Крилата (Любов Пікас)