В.
Тебе зустріла – мило подивився
Мені до віч. Залив обох нас сміх.
Ми навіть обійнялись. Це – не гріх.
Це мир, який із попелу зродився.
Умерли почуття. Але ж були!
В путі нам сонцем, місяцем світили.
Так, часом також біль вони несли,
Але ж і до небес нас підносили!
Я дякую тобі за те, що був
Ти в моїй долі, хай і так – незримо,
Але ж давав мені до праці стимул,
Хоч і підкову щастя часто гнув.
Живи, лети, люби усе своє.
Пускати зиму не спіши до крові.
Бажаю тобі радості й любові,
І сло́ва, що на славі гнізда в’є.
Дерзай! Іди!
Кохай! Живи!
Мене не забувай!
За друга свого май!
БУВАЙ!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006857
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.02.2024
автор: Крилата (Любов Пікас)