Колись давно у нас була корова Квітка.
Щоб завжди було свіже молоко,
Її подарувала прабабуся Віра
Моїй доньці, їй рік тоді було.
Спокійна, із великими очима,
Середній розмір, українська степова.
Кантар із шкіри, за який її водили,
Щоб відрізнялась поміж інших голова.
Раніш корова була знак достатку,
Бо на столі стоїть усе своє.
Хоча нам було тяжко на початку,
Спершу до Квітки, доки сонце не встає.
Підчистити, обмити, приголубить,
Трави у ясла, пойло у відро.
Під час доїння йде розмова, вона любить
Підхід ласкавий і дарує молоко.
В кінці завжди рукав мені оближе,
Чи в знак подяки, чи така в неї любов.
А далі простір степовий покличе,
До череди спішить. І я позаду йшов.
Вже пастухи під соснами стояли,
Корів із вулиць люди все ведуть.
Голів із триста ще тоді тримали,
Бо працьовитим був «Реп’яшки» кут.
В обід на тирло, де корови напували,
Був повноводним Куртиного став.
Зараз нема… засохло, занепало…
Я - Квітка! Квітка!- в череду гукав.
А вона чула голос і спішила,
І мукала так голосно в мій бік.
Підсолений смаколик- кусень хліба,
Моя подяка, що торкнувсь молочних рік.
А ввечері з дружиною, донькою,
Ми йшли в край вулиці стрічати череду.
Мала любила ззаду підганяти,
Гукала-Квітка! Йди додому! Ну-ну- ну!
Спочатку пил іздалеку виднівся,
Вже потім рев і звуки батога.
Потік живої маси об’явився
І кожна в свою вулицю зверта.
Хода розкішна, вим’я в різні боки,
Хвостом їдливих мух порозганя.
Кидає жуйку за обидві щоки
І так життя проходило щодня.
Вечірнє молоко лилось у кухлі,
Тепленький смак Баштанських диких трав.
Що залишалось, розливалось в бутлі,
А вранці я із них вершки збирав.
Хоча давно корови в нас немає,
Та залишила в пам’яті сліди,
Красуня Квітка, що хвостом махає.
…а зараз навіть рідкість кізяки!
20.02.24р. Олександр Степан.
Кантар- намордник для корів.
Реп’яшка- народна назва частини міста Баштанка.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006868
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.02.2024
автор: Степан Олександр