Життя - містерія, сплав заліза і дива!
Навіть, коли здавалось, що серце - випалене поле...
Навіть, коли промовляла: "Що ж. Все колись зникає"...
Та думка вперто,- хоч і вона була степом після пожежі,-
але... Шукала, приглядалась, думала, без відчуттів відчувала!
А потім - вибух!
..................................
Дивуюся тій силі,
яка крізь відстань і неминучість
змушує степ пульсувати, оживляє поле.
Легко роблю кроки, щоб не зранити паростки,
нехай ростуть, нехай наповнюють порожнечу!
.................................
Серце торкається далекого степу, ще не звільненого з-під попелу,
покриває його теплою, ніжною ковдрою, під якою зароджується життя.
Серце знає: все істинне, гартоване - не проминає!
Воно завжди проростає на Весні.
28.02.2024р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006994
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.02.2024
автор: Іванюк Ірина