[quote]Першою подією, що набула широкого розголосу, став демонтаж пам'ятника Пушкіну в Мукачеві 7 квітня 2022 року. 9 квітня пам'ятники російському поету демонтували в Ужгороді та Тернополі.
15 лист. 2023 р. - У Києві демонтували пам'ятник російському поету Олександру Пушкіну, що знаходився в парку імені Івана Багряного (колишній парк Пушкіна).[/quote]
[quote]Справа про "Гавриїліаду"
У 1828 році за доносом дворових відставного гвардійського штабс-капітана В. Ф. Мітькова. Ф. Мітькова, який мав у себе список "Гавриїліади", митрополит Серафим (Глаголевський) довів до відома уряду про існування поеми. Після цього почалася справа за розпорядженням Миколи I. Попереднього року вже проводилося одне розслідування з приводу віршів Пушкіна, з допитом поета - йому інкримінували не пропущений цензурою уривок із вірша "Андрій Шеньє", до якого саратовський студент А. Ф. Леопольдов приписав назву "На 14 грудня". Попри те, що поет під час допитів цілком щиро продемонстрував, що уривок з "Андрея Шеньє" зображає події Великої французької революції та жодним чином не пов'язаний із повстанням декабристів, Пушкіна залишили під поліцейським наглядом.
У справі про "Гавриїліаду" Пушкіна викликали і допитували в Тимчасовій верховній комісії, що діяла як виконавчий орган на період відсутності Миколи (який був на війні з Туреччиною). До загрози, що виникла, Пушкін ставився цілком серйозно, судячи з листів і віршів, відчував перспективу заслання або навіть страти ("Знову хмари наді мною зібралися в тиші...", "Ви ль зітхнете за мене, якщо буду я повішений?").
[/quote]
Невже у всіх ума нема,
Тут гроші правлять й Сатана?
З культурою також війна,
Нема ума і честі й совісті нема.
За для наживи гріх вчинили.
Собаці памятник звести там,
Де цвіли душі сади.
Погруддя ставили Шевченку.
Це символічні монументи.
Вели із розумом війну
За бронзу з мовою війну.
Та стид і срам продажній владі.
А люди, невже ви люди?
Світова література,
Пращурів твоїх культура,
А ти невже жидівський пес?
Кому возводиш в небо хрест?
Стояв с Шевкенком
Саша Пушкін,
Хоча не був він кріпосним,
Був декабристом він ще тим.
Хто право дав
Так поступати?
Хто з мовою в війну вступив,
А ти, не підло поступив?
Піїт себе ж ти погубив,
Себе дозволив розтоптати.
Ти вовкулаком хочеш стати,
Лизати, лаяти, кусати.
Вандалів всіх пора за грати,
А ви, їм оди восспівати?
Ви жалюгідні,
Як раби, услужники, чорти.
[b]Ой, куме мій, куме.[/b]
Кума я люблю,
Він безцінний клад,
Чарочку наллю
І у домі лад.
Та не так давно,
Все пішло на спад.
Кум мій мимо йде,
Самогон не п'є.
Щоб він не діждав,
В мене ж первачок,
В нього стоячок,
Відьма я ще та,
Бережись кума.
Куму теж люблю,
З милим їх звела,
Серце аж щемить,
Що ж мені робить.
Кум мій постарів,
В лаз живіт не входить,
Мимо кум проходить.
Кум уже не п'є,
Дбає про своє.
Самогон жену,
Іншого знайду.
Кум мій ще не знає
Як кума скучає.
Хто йому наллє,
В нього ж не встає.
Жінка йому годить,
Діточки ростуть,
То моя заслуга,
Куму не забудь.
Поглядає скоса
Кум наш на куму,
Огірочки з льоху
Та несе йому.
Не годуть вже бджоли,
Не солодкий мед,
Навела кума
Звичний марофет.
З кума знов глузує,
В нього не встає,
Знає, що горілки,
Кума не наллє.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007070
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.02.2024
автор: oreol