Зустрілися два діди край села. Один питає:
— Знов шукаєш?
— Та шукаю, — відповідає інший.
— Це ж скільки разів за тиждень вона тихцем втікала?
— Хто ж рахує? Така норовлива, не дай Боже нікому.
— Поміч треба?
— Дякую, куме, бо я вже й недобачаю.
— Шо кажеш?
— Кажу, ходімо!!!
От і пішли. Повільно, без поспіху — вік все ж таки.
Назустріч їм хлопчик.
— Добридень, діду Петро! Добридень, діду Матвію! Знов шукаєте?
— А ти, може, бачив?
— Ага?
— Де?
— Та он же вона! — хлопчик махнув рукою, показуючи напрям.
— Де? Не бачу.
— Нема там її, — підтримує другий шукач.
— Є!
— Немає!!! — в один голос вигукують діди. Обидва підсліпувато мружать очі. — Ох і пече сонце сьогодні. Аж мариво утворилося.
— Може, туман? — задумливо мовить інший дід.
Хлопчик лиш зітхає.
— Он, бачите, коваль сидить на скрині? Оббив її залізом і чекає купця. А той все не приїздить. Певно, в шинок заїхав.
— Ага, той любить в шинку посидіти.
Хлопчик не звертає увагу на коментар і продовжує:
— Трохи далі коваля Мотря. Стоїть на брилі. Всім розказує, що наступного року приїдуть циркачі на ярмарок і самі будуть вмовляти з ними поїхати. А поки тренується.
— І нащо тренується? Мотря — дівка гарна, циркачі її й так заберуть.
— Правду кажеш, — підтакує другий дід, — треба Кирилові сказати, аби запер її у льоху, коли ті циркачі приїдуть.
Хлопчик вирішив не казати, що і сам хоче до циркачів напроситися, а то ще його батьку порадять заперти сина у льоху.
— А вже далі Степан пасе свого жеребця.
— Якого?
— Та рябого, — відповідає інший дід. — У Степана тільки один жеребець і є. Рябий.
— Нащо Степану інший? Він сам ще той жеребець.
— Є таке.
Обидва діди сміються. Сміх переходить в кашель. Стоять, відхекуються.
Якщо сказати про Максимка — сина Степана, — що там же грається в лови зі своїм собакою Бровком, то діди знов будуть сміятися й кашляти, і хлопчик вирішив перейти до головного:
— За ковалем, Мотрею, Степаном (Максимком і Бровком), у кущах якраз і засіла ваша коза, діду Матвію. Бачите?
— Ні. Але ти біжи, Васильку. Біжи та приводь до мене ту норовливу панянку. Як приведеш, я тобі цукерку дам. Біжи швидше, поки ця негідниця куди-інде не втекла.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007245
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.03.2024
автор: Яніта Владович