А місто споглядає сотнями очей
І тисячами голосів говорить,
Ріка буття у ньому вихорцем тече...
"Не мрій! — навчає. — Праця у фаворі".
Та вкотре згадую себе малим дівчам,
Мені тоді було чи п'ять, чи вісім,
Коли Маленький принц на "кораблі" примчав:
А місце зустрічі — у букіністів.
Куди лишень не вів нас вигаданий шлях,
Які пригоди нас не обіймали...
Та винесло на мілину: там — ракушняк.
І раптом стало все як по цимбалах:
І те, що диво у житті забутий гість,
І що у снах я більше не літаю
Ні до зірок криштальних, ні в прадавній ліс...
Немов хлебнула трунку з молочаю.
"Мій друже, юний і величний, де ти є?
Мандруєш досі вигаданим світом?"
Мовчить. Лиш місяця сріблястий барельєф
Промовисто продовжує зоріти...
Покину все хоча б на декілька хвилин
Й піду шукати колію в дитинство.
З собою прихоплю ліловий гіацинт:
Прийти без подарунка — діло свинське.
Я згодом із собою приведу... дочку
Чи сина (хто під серцем — ще не знаю),
А поки їм "на вушко" ніжно шепочу
Про зоряні мережки небокраю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007344
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.03.2024
автор: Яніта Владович