За волю воли не воюють, працють у полі, працють.

Вам  хочеться  жити  у  тіні,
Бачити  всюди  руїни.
Що  ви  скажіть  тут  будують.
На  нас  же  експериментують.

Кайдани  давно  в  голові,
Бояться,  тому  все  це  тянуть.
Ваших  реакцій  чекають,
Закабаляють,  закабаляють.

Інфу  вкидають    в  канали,
Щоб  вашу  думку  всі  знали,
А  потім  усе  це  в  життя,
Крокуйте  туди,  в  небуття.
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=HUUYe8yQGpc[/youtube]

І  знову  ,  ви  знов  проковтнули,
Розуму  голос  не  чули,
В  стаді  ідемо  у  прірву,
Слухаєм,  слухаєм  гімни.

Протесту  не  видно...не  чутно..
Пройде...  Не  виносять...
Продовжать...  і  проголосять...
Секиру  ще  вище  заносять...

Вас  від  життя  відсічуть,
Лишилось  всього  лише  чуть.
Чуть-чуть.
Біди  ждуть,  біди  йдуть.

Добра  давно  годі  чекати,
Кайдани  потрібно  зривати.
Може  достатньо  мичати.
Волю  нам  слід  відстояти.

Кобзар  з  могили  призвав,
Щоб  кожен  з  могили  повстав
А  ти...  ти  кайдани    зірвав?
Жид  на  погруддях  своє  заробив,
А  ти    йому  вірно  служив.

Ми  -  сама  покірна  є  нація,
Самий  стражденний  народ.
У  владі  завжди  один  зброд.
Ти    ждеш  від  них  нагород?

Куди  вони  нас  заведуть?
Крадуть  вони,  наше  крадуть.
Гробових  й  тих  -  не  дадуть.
Коли  такий  капітан,
Човен  потоне  від  ран.

[b]Всевидяще  око[/b]

Все  так  кумедно  виглядає,
Мед  крадуть,  а  Бог  не  знає.
Перевертень  Саурон  орків  збирає,
Весь  світ  за  цим  лиш  споглядає.

Наче  маразм  чи  чудасія,
Та  бджоли  з  вулика  ж  летять,
В  дупло  чуже  вони  хотять.
Мед  з  вулика  виносять,

А  бджолярі  підкормки  просять.
Усі  ж  то  Саурона  банки,
Такі  були  більшовики,
Туди  всі  бабки  теж  текли.

Ця  наївність  добиває,
Що  вкрали  все  це  кожен  знає.
Хазяїн  все  це  й  забере,
Бджола  ж  несе,  несе  й  несе.

[b]Зимовi  Дерева[/b]

[i]Мій  авторський  переклад  твору  В.  Стуса  [/i]

Серед  мавп,  сам  у  мавпячому  тілі,
з  тавром  печалі,  невтішний,  ослаб,  
б'юся  грішним  чолом  об  кам'яні  стіни,
наче  раб,  як  раб,  їхній  ниций  раб.

А  повз  мавпи  вереницею
йдуть,  їхня  хода  чинна  й  м'яка.
Збожеволіти  легше  тут,  ніж  бути  собою,
адже  ні  зубила  немає,  ані  молотка.

О  Боже  правий,  гірше  немає  докору  -
зрозуміти  розумом  сліпонародженим  суть,
що  в  цьому  світі  ти  -  лише  крапля  муки,
заціпеніло-рідкий,  немов  ртуть.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007357
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.03.2024
автор: oreol