— Чому ти викинув це яблуко?! — гримнув кухар на щупленького кухарчука. — Воно ж таке велике! Гарне! Поглянь, як виблискує у сонячному промінні його червона шкірочка! А який аромат! М-м-м!
Кухар підніс яблуко до свого великого носа та гучно втягнув повітря.
— Медово-солодкий. Саме так пахли яблука, які вирощував мій дідусь. Тому бери та ріж!
Кухар поставив яблуко у полумисок до інших фруктів.
— Але ж воно червиве, — тремтячим голосом промовив кухарчук. Невже він насмілився не визнати наказ шефа? Йой, що ж буде? Треба якось аргументувати... — Там, певно, хробаки!
— Хіба клієнтка, що замовила фруктовий салат, попередила, що вона веганка? — Ліва брова кухаря поповзла угору.
Офіціант так швидко захитав головою, що вона могла й відкрутитися. На щастя, він одразу спинився.
— Ріж! — звелів кухар.
Насуплені брови шефа свідчили про те, що непослуха чекає страшне покарання.
Тихо зітхнувши, кухарчук простягнув руку за злощасним яблуком.
Кухар нічого не сказав на цей вияв непокори, лиш сильніше насупив густі чорні брови. А зітхання маленького хробачка, який до цього моменту спокійно собі жив у великому гарному запашному яблуку, ніхто не почув.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007450
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.03.2024
автор: Яніта Владович