Подих стік у груди і в них завмер.
Гулко поміж колон викроковує тиша.
Чи ти щасливий там, де ти є тепер?
Якщо цікаво, я тепер щасливіша.
Я відпустила нарешті свої жалі.
Йти не хотіли, чіплялись за звичне лігво.
Як розкормила їх – велети чималі,
скільки моїх сердець розтрощити встигли.
Як же просторо стало, коли пішли.
Стільки блакиті й світла вміщає місце.
Жодної кривди, погорди, страху, хули.
Жодного болю, врученого навмисно.
Що ненавмисно кажеш? О так, простіш
не помічати свої ненайкращі вчинки.
Поміж усіх похваляння невартих рис
саме нещирість зводить найтовщу стінку.
Твоя байдужість не стане моїм тавром.
Є у мені одна нездолана сила.
Випхала всі жалі за поріг гуртом.
Здихалась їх, а любов лишила.
27.08.23
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007733
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.03.2024
автор: Ольга Олеандра