Весна вкотре оновлює скрижаль,
П’янка її розхристана душа.
Десь на осонні грілася печаль,
Мені її не жаль, бо вража.
Моя ж гартується, сталева й не чужа:
Болюча рвана, змучена межа.
І ріжеться на шмаття без ножа,
Бо хижа дикість вартує гроша.
Чужа, чужа, та цур тобі – чужа!
Лети до світла, може й станеш божа…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007786
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.03.2024
автор: fialka@