Діамантовим дощем спадала кров водою із небесних ран, і кришталевим пилом голови вкривала, мов полиці...
І незліченні крила накривали лан, вбива його пелюстки жовтолиці...
Одвічний дуб, холодні стіни і лиман,
Все огортало, мов туман, в приємний смуток...
Самотній сірий,раннє сонце,нітрометан-це все згорало в утробі самокруток...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008422
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.03.2024
автор: Ната Іванова