А хто тобі першим тоді подзвонив?
В той ранок лютневий, що нас всіх змінив,
В той ранок, що нас усіх так об’єднав,
В той ранок, що тишу і спокій забрав...
Життя поділилось, на до і на після...
Ми боремось далі, ми сильні. Ну звісно...
Нам досі болить і болітиме довго
Це наша країна! І люди, невтомні!
Ми втратили стільки прекрасних і сильних!
Вони мали б жити, щасливо і вільно,
Вони мали б сім’ї свої будувати,
А їх вже немає. Нам їх пам’ятати…
Два роки, ти віриш? Шаленого болю,
Безмежної віри. Я тут, я з тобою...
На сиве волосся давно не зважаю...
І дякую тим, хто весь час захищає!
Я стільки молитв за цей час прочитала,
Я думаю стільки до того й не знала...
І Боже, якщо ти все бачиш на небі,
Твоя допомога нам тут дуже треба.
Колись буде ранок... і тиша... і спокій,
І в час перемоги світитиме сонце...
Колись буде день, який всі так чекають
Коли? Не питай, точно буде, я знаю!
©Марія Скочиліс
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008449
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.03.2024
автор: Марія Скочиліс