Що, орки, підгоряє вже земля.
Під вашими вонючими ногами.
Вже, може, і не так потрібна вам віина,
Чи, може, і не були ми братами.
Повірте: це ми ще не починали ні,
Ми тільки зараз б"єм по нафтобазам.
Горять вони, як смолоскип в пітьмі
І служать нам в житті дороговказом.
І як нам хочеться, щоб ви
Відчули запах гореної шкіри.
Щоб ваші матері кричали так як ми,
Ховаючи дітеи у вириті могили.
Щоб очі у ночі не закривались,
І бачили тои раи підвалів темних.
Сльозами діти ваші посміхались
До матерів, до вже навіки мертвих.
Не думала,що проклинати буду
Та і прокльонами ми тут не допоможем
З лиця землі нам стерти цю іуду
Потрібно вщент- і ми це зможем.
І щоб ніколи більше не ступала
Нога рашистська на землю нашу вільну.
На сто віків мерзота ця пропала
И забула про квітучу Україну.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008924
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.03.2024
автор: Надія Тополя