Давно вона веде мене за руку,
Напевно, щось угледіла в мені...
Тож знаю я з тих пір про "творчі муки",
І про загули Музи день при дні.
Та вдячна їй за творчий цей неспокій,
За те, що у душі моїй бринить.
Вже стільки на планеті нашій років
Вік лаконічно концентрую в мить.
Не відпускає хай руки моєї,
Щоб я не загубилася в імлі,
Щоб крок за кроком йти вперед за нею
По рідній, вільній, щедрій цій землі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009075
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.03.2024
автор: Патара