Досвітня тиша блудить поміж снів,
ген скорчив місяць нібито гримасу.
Трамвай ранковий лунко продзвенів.
Мені на сни лишилась дрібка часу.
Відкладені поезії, роман.
Сльозять від світла і напруги очі.
А сну як не було, так і нема –
тепер думки до спогадів охочі.
Молюсь на зірку сонну як і я,
почутою бажаю бути, певне
в тієї зірки є також ім’я…
Чи ж в неї теж душа є, як і в мене?
Навіщо ноша слів, куди несу?
Її враз після мене світ забуде.
Думки оповиває тихий сум
за тим, чого ніколи вже не буде.
16.02.2020
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009197
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.03.2024
автор: Полісянка