ЗАМРІЯВСЯ... Колись втечу до моря.
Без вибухів. Лише кигиче чайка.
Марійка моя поруч як завжди.
Й Русалок фігуристих ціла зграйка.
Спитаєте:"Де ж дівся московит?!
Чи трафив шляк нарешті ту мерзоту?"
Перетовкли як тих скажених псів.
І на Урал закинули мертвоту.
В міндобриві земля на урожай.
Там будем свині й вівці випасати.
Колонізуєм весь москальський край.
А сало будем в НАТО продавати.
Дівчата наші всі як писанкИ.
Нехай "бурьонки" їхні в полі пашуть.
"Юнармія" з матрьошок - гарнізон.
Нехай вони під нашу дудку пляшуть!
Не вродить більше орка оркенят.
Над світом нашим Горлицям літати.
Своя найкраща серед всіх жінок!
Вона дружина, і коханка, й мати.
Борщу зварить, насмажить пампухів.
З війни прийду у генеральськім строї.
Хай луснуть з заздрощів усі, хто повтікав.
Щасливі будуть жінка й діти мої.
І в тещі буде справа не одна.
На Місяці оселиться щасливо.
Щоб було тільки так як хоче зять.
Щоб з мрії народилось справжнє диво!
Т.Т.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009256
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.03.2024
автор: Голубочка