"коли розстелившись у повний зріст…"

коли
розстелившись  у  повний  зріст
помирає  призахідне  світло  —
вітер  криміналістом  шукає
в  нього  під  нігтями
тіні  камінних  метеликів  —
так  завше  було  —  
чим  тонша  в  прожилках  синь
тим  прозоріше  плеск
тим  чутливіше  калібрується
рівновага  простертих  
від  себе  й  до  себе  дотиків  —
поясом  долонних  уламків
без  сили  тяжіння  назад  до  рук  —
звільнених  чи  відлучених  —  
ніхто  достоту  й  не  скаже
поки  сам  не  зачепиться  за  живе
світло  що  мружиться  від  
світанкових  вікон
де  дерева  більше  не  держуть
себе  в  гілках
де  яблуко  обирає  собі  вуста
де  колоссям  рудим
колосіє  іржа
на  тупих
покинутих
лезах



                                 09.03.24

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009339
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.03.2024
автор: Тарас Яресько