«Знімай пелену, я прийшла — час пішов,
імення моє завше глухо дзвенить,
імення моє — це завершена мить.
Печатки століть відкриваю, то й що?
Навпроти стоїш, затягнеться твій шов,
дам сил долетіти до краю».
Початки століть — мов жертовне ягня,
живі, доки людство не гострить ножів,
живі, мов рубінові краплі й чужі
замолені втрати.
А ось і моя
потоком стікає в картини й моря
чи навіть поглиблює кратер.
Початок війни — наче крик уві сні,
глухий, доки людство не бачить межі,
глухий, поки жест не сигналить «біжіть
далеко від дому».
І сіється сніг,
і липне до ніг, щоб затримати біг
у сіру й крихку невідомість.
Початок кінця — мов монетки з кишень,
дзвенить, що докупи себе не збереш.
Дзвенить чи сурмить? Сповіщає з мереж,
що впало кадило.
Прощатись іще
судилося з ким? Обриваю весь щем,
мов вишню, що рясно вродила.
«Навпроти стою, тіло — стріляний храм,
імення моє — Двадцять перше. Це я
ховаю в уламках містян і селян.
Та пес стереже привид-хату й пора
докласти зусиль до загоєння ран,
бо з’явиться інший початок».
© Олена Галунець
*Вірш написано за однойменною картиною українського художника Андрія Жукова
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009444
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.03.2024
автор: Олена Галунець