Вертад, вертад, дощі не змили спомин.
Ожив мій сад, згубив зимовий слід.
Приваб, принад – бринить весняний гомін.
Тут дім, тут дім – лелечий родовід!
Бруньковий сон і в краплях овид-комин,
Сади, ліси приймуть квітковий сан.
Прадавній сад… У ньому тиша й говір,
тривога й спокій, гладь і вир розрад,
де час – одвічний плин і лад…
Вертад – істина.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009470
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.03.2024
автор: fialka@