Так тихо, і нудно, і спека пекельна...
Вже ні́куди далі – ось трапиться щось.
За лісом десь грім обізвався далеко.
Зітхнув легко й радісно буйний садок.
Маленькі шибки забриніли у хаті,
Що розташувалась в розкішнім садку.
І вітру поривчаста хвиля валами
Пішла, засвистіла, неначе бурун.
Розгніване щось насувалося й грізне,
Ураз потемніло, і пил підняло,
І гримнуло ближче, і загуркотіло,
Звалив на поміст наче дерево хтось.
Відлуння громів покотилося в небі.
Вщух вітер. Листочками зашелестів
Густий дощ і рівний. Зчинилась на небі
Гурко́тнява – й кидала паркам свій гнів,
Дерева ламала й калічила віття,
Трощила усе, що було на шляху.
Відлунням розкочувавсь гук у повітрі
Й губився над хмарами десь уверху.
І сіялись тихо з-під гуркоту того
На листя прив’яле й пониклу траву
Холодні дрібненькі, як вранішні роси,
Із темної хмари краплини дощу…
14.08.2019
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009573
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.03.2024
автор: Martsin Slavo