[i][b](не для слабонервових)[/b][/i]
[i]Ось зараз напишу вірша…
Вже починаю я стараться,
Тут чую, труситься душа,
Самі рядки хотять писаться.[/i]
***
От пишу я – так пишу…
Всім навчиться треба…
Бува суржиком грішу,
(Коли є потреба).
Бува треба уліпить
Якесь умне слово,
Води всякої налить…
А шо? Модно й ново.
Мені видумать нове -
Зовсім не проблєма,
Як писать душа зове -
То підійде клєма…
І настоїться FM,
І прилетить Муза,
Нехай хвастає моя
Довольна мармуза…
Ну не всім же так писать?
І причом тут коми?
То таланта треба мать:
Охоту без втоми.
І бігом свої вірші
В Інтернет закину,
Це ж не ділечко робить,
Не згинати спину?
А як наголос не там? -
Буває. Звиняйте!
Своє - кожен пише сам,
Тож часу не гайте…
Написалося як є -
Вірші повні стресу,
Шо ж тут зробиш?
Не вчилася я на поетесу!
Ловко підбірать склади,
Образність цікаву?
Краще плюнути на все -
Да йти пити каву.
Та що кава? Пий не пий,
Не станеш п’яніше…
Можна буде замуть
Щось інтересніше…
Там підтягнеться Пегас,
Буде надихати,
Можна буде і на трьох
«посоображати»…
За такий віршошедевр,
Вистраждані муки,
Треба мені уручать,
Грамоту у руки!
А іще можна медаль…
Або краще - пару…
Не отказуюсь тоді
Я й від гонорару.
На всі гроші накуплю
Ручок і паперу,
Треба ж якось поетичну
Розвивать кар’єру?
27.03.2024
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009643
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.03.2024
автор: Інна Рубан-Оленіч