Ірина Вовк. ВЕСНА…ТИ ПОРУЧ…

Мовчи…  Мовчи…Мій  спокій  не  поруш  –
я  зараз  десь  блукаю  поруч  тебе…
Яке  безпечне,  невагоме  небо
розкинулось  на  крони  наших  душ!
Ми  у  цвіту…  На  крилах  пелерин
звеснілих  снів  –  на  всі  чотири  броди  –
на  персах  розімлілої  Природи
блукаєм  вдвох  –  між  сосен  і  калин…
Над  нами  –  просинь…  Клекотом  лелек
вертаються  з  чужин  отерплі  щеми  –
як  Щек  і  Либідь  линем  звіддалек,
де  наших  доль  незіграні  бедлеми…

…Струна  –  мов  сарна…  пилом  з  пелюсток  –
То  п’є  із  рук,  то  нервом  стрепенеться…
Уйми  мисливця!..  не  зводи  курок!  –
нехай  собі  гуля,  де  заманеться…

(Зі  збірки"Самоцвіти  сокровення".  -  Львів:Логос,1997)

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009790
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.03.2024
автор: Сіроманка