Лежить на сонці якось жаба,
І чуха лапкою живіт.
Вона старенька, уже баба,
Пройшов давно її політ.
Та може вона іще мріять,
Хоч вже роки давно не ті.
І ті думки її так тішать,
Не хоче жить на самоті.
Та десь незвідки взявсь Комарик.
Вкусив так боляче за ніс.
І помутнів в очах кришталик,
В життя нову сторінку вніс.
Невже до неї женихався?
Та замалий у нього зріст.
Де ж це сміливості набрався,
Любити він чи має жист?
Забилось серце у ропухи,
І подивилась йому вслід.
Усі думки звела докупи,
Який тут вірний зробить хід?
Пірнула в річку освіжитись,
Та не така я вже й стара!
Що ж тут зробить, не помилитись?
Одна проблема тут - вага.
Десь чула - воду треба пити,
Позбудусь швидко від жирів.
І Комарі всі будуть липнуть,
В моїх думках не буде збій.
Зробила так, як і гадала,
Лежить тепер і ледве диха.
Всіх Комарів враз позбирала...
Чи не зробила собі лиха?
Нащо мені кохання треба?
Наїмся краще їх у смак.
Давно не грають уже гени.
Ця їжа буде на дурняк...
Це не була її помилка,
Це вимагало так життя.
Спочатку думка про корисне...
Зробила Жаба відкриття...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009965
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.03.2024
автор: Н-А-Д-І-Я