В 6-й день уже під вечір,
Коли Бог створив наш світ,
Вирішив цей день завершить
І зробив такий кульбіт:
Взяв землі, добавив глини,
Плюнув, все перемішав...
Так Господь створив людину,
Раз дмухнув і душу дав!
І назвав його Адам!
Все дозволено Адаму:
Спи, купайся, засмагай,
Полуницю їж, банани,
Тільки яблук не чіпай!
Не чіпати, от і добре,
Раз Господь сказав - табу,
Є ж горіхи, дині, морква,
Ще любив він курагу..
Час ішов плодились птиці,
Звірі, риби, машкара...
Та Адам все наодинці...
І нудьга його взяла...
А Господь усе ж бо знає,
Бачить, наче той рентген,
Раз зайшов отак до Раю,
Сотворив слушний момент,
Коли спав Адам в печері,
Нажувавшись листя коки
Після гарної вечері,
Щоб нудьгу прогнати трохи...
Бог узяв ребро з Адама,
Чим добавив йому віку,
Бо з’явилась сексі-дама,
Плоть від плоті чоловіка!
Як прийшов Адам до тями
Зразу викрикнув: О, Боже,
Що за звір сидить між нами,
Ще й на мене трошки схожий...
І як звать його,скажи,
Яка в нього тут функція,
Бо у мене ж ось стирчить,
А там 2-а ж конструкція...
Відповідь була миттєва,
Дуже ємка і проста:
Звати будеш її Єва!
Це не звір, нема ж хвоста!
Разом буде цікавіше,
Ви удвох - моя подоба,
А всі решта рангом нижче,
Звірі, птиця, чи худоба..
І пішла гульня в Едемі,
То стрибають з водоспаду,
Чи ганяють навперейми,
В мавп жбурляють авокадо...
Так ішло б все хтозна-скільки,
Якби, може й випадково,
Єва не зламала гілки
Й впало яблуко здорове!
Підняла, воно рум‘яне,
Хтось шепоче «Відкуси!»,
Я чекав отут роками,
Доки ти його з’їси...!
Хто тут є? Спитала Єва,
Розмовляти ж можуть троє,
А навколо лиш дерева,
Чи це я сама з собою?!
Стовбур яблуні обвитий,
Мов плющем, здоровим змієм,
Затремтів, мов лист осінній,
У страшному буревії!
Вас тут троє, я 4-й ,
1-й в Бога помічник,
Божі плани всі ж в секреті,
Але я у них проник!
І ти знатимеш багато,
Якщо яблучко з’їси,
На табу зважать не варто,
Яблуко ж додасть краси!
Так, забув іще сказати,
Що й Адаму треба дати
З’їсти яблуко рум’яне,
Щоб прозрів, прийшов до тями...
Єва враз знайшла Адама
І сказала дуже хтиво:
Чоловіче, твоя дама
Змій сказав: дуже красива!
Виконай моє прохання
і побачиш дивний світ,
Скуштуй яблуко пізнання,
Чим продовжимо твій же рід!
Сік духмяний від укусу
Бризнув Єві на обличчя,
Чим Адама ніжну душу
Взяв отак і спантеличив!
Єво, що таке зі мною?!
Наче вперше тебе бачу,
Що з твоєю красотою
Нам робити!? От задача…
І злились вони в обіймах
Прямо там, в гущавині,
В різких рухах, чи повільних,
Провели так кілька днів!
Та коли Адам знесиливсь
І заснув, з’явився Змій.
- Гарно бачу веселились,
Десь аж заздрю… То мерщій
Назбирай горіхів, яблук…
Я ж вам кролика приніс,
Ось вогонь, мангал із палок,
Кролик зверху, знизу хмиз…
Я не можу дітей Божих
Кинуть так напризволяще!
Скрізь де зможу – допоможу,
Ще побачимось.. Удачі!
І він зник, немов хмаринка,
Наче його й не було…
Як і їдкий запах сірки
Вітром зразу віднесло…
Кролик смажений на хмизу
Своїм запахом Адама
Розбудив, зайшовши в ніздрі,
Чим поставив його прямо!
Єво, овоч це чи фрукти,
Пахне дуже апетитно?
Де ростуть оці продукти,
Що ніколи не набриднуть?!
Ні, це кролик, тобто – м'ясо,
І приніс нам йог Змій,
Аби ми з тобою разом
Уплели його мерщій!
Вдвох накинулись на страву,
Аж за вухами лящало,
Потім бавились на травах,
Сил набралися ж чимало!
Достеменно не відомо,
Скільки так пройшло часу
Бо у віці молодому
Час не ціниш, лиш красу!
Тож Адам зробивсь мисливцем,
Сільця ставив на фазанів,
Зі свині ковбасок кільця
Начиняв і просто жарив…
Щоб порадувати Єву,
Щоб торкнулася вустам
До щоки, зайти в печеру
І кохатись до нестями!!!
Все, що має свій початок,
Завжди має і кінець,
Це Закон, щоб був порядок,
Вічним є лише ТВОРЕЦЬ!
Тож колись вже по-обіді
В затінку біля печери
Змій з’явивсь в людському виді
«Що у вас там на вечерю?»
Ти, Адам, вправний мисливець
І шикарне в вас меню…
Тож я вам приніс гостинець,
Аби не ходили НЮ.
Бог завжди ж в якійсь одежі,
А чому ж ви голяка?
Дітям Бога теж належить
Одежина, хоч якась…
Ось вам деяка одежа,
Що кому – рішати вам,
І нехай вас не бентежить,
Де я взяв оцей весь крам…
Як не ясно – дам пораду,
І скажу, вдягатись нащо:
Щоб приховувать принади,
Тоді й пристрасть стане краща!
Поки я поїм ковбаски
Та зап’ю збродженим соком
Ви вдягніться вже, будь ласка,
Станьте в ряд один із Богом!
Промайнуло з три години,
Змій поїв і задрімав,
Солодко пустивши слині…
Мабуть, соку перебрав!
А в примірочній під ранок,
В який раз роздягнені,
Адам з Євою сніданок
Замінили ласками!
І ніщо не віщувало
Зміни у Раю на гірше,
Ну, хіба зміїне жало
В Змія з рота виглядало
Як він спав, повеселівший…
А тут різко блискавиця,
Грім гримить, як навіжений,
З неба мчиться колісниця
І сам Бог в ній за візницю
Був в цей день, такий буремний!
Я все знаю і все бачу,
Як Творець всього і вся,
Трохи був десь необачний,
Визнаю, таке життя…
Тож тепер, Адам і Єво,
В вас безсмертя забираю,
Не за ігрища статеві,
За непослух…Геть із Раю!
І ти, Зміє, йдеш із ними,
Хоч ти був мій помічник,
Тепер будеш гнути спини,
Кого вчепить твій язик…
Єва, бачу, при надії…
Що ж, народиш, але в муках,
Гріх, і все, що ти посієш,
Те й пожнеш… Це вам НАУКА!
І тепер вже наостанок
Так скажу:Все згідно плану!
Всі слова, аж до три крапок,
Ви зіграли - бездоганно!
Вам, як дітям із Едему,
Земля в дар, бо ця планета
Краща в сонячній системі,
І багато там секретів…
Тож живіть і розмножайтесь,
На Землі творіть Едем,
Будете грішить, то кайтесь,
Я прощу…Нема проблем!
Словом, всіх благословляю
Й всі прийдешні покоління!
Хто помре – welcome до Раю,
Ваші ж душі бо нетлінні!
І відкрився в одночасся
Гарно схований Портал:
Рай – Земля, і була трясця,
І був там Змій, що реготав!
Отак життя прийшло на Землю,
Найкрасивішу із планет…
По пам’яті, яку не стерли,
Я й написав оцей памфлет.
05.02.2024
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010070
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.04.2024
автор: Walker